Блог Адського фотографа: Театр на Подолі

Ще весною мені пощастило провести декілька чудових днів в театрі на Подолі. З впевненістю скажу, що там дуже круто! І усі ці люди точно точно заслуговують нове приміщення!
А ось це спроба заглянути в їхній театр, де вони постійно працюють.

Перше враження від Театру на Подолі- мурашник. Ранок буднього дня – усі працюють, готують декорації, шиють костюми і репетирують.

Театр розташований в невеликій будівлі на Андріївському узвозі одразу біля нового славнозвісного і в певній мірі скандального приміщення. Сьогодні керує театром на Подолі режисер Віталій Малахов (як і 30 років тому, бо він його засновник). Сподіваються уже восени переїхати в нове приміщення, яке є більшим і сучаснішим, що даватиме змогу ставити ще значніші постановки.

Незважаючи на те, що працівникам досить тісно, бо приміщення старого театру на Подолі уже просто не вміщає усіх. Зараз тут є 169 працівників, серед них 42 актори. Реквізит лежить всюди, де тільки можна його помістити. Сама зала – також невелика. Тут, а також на третьому поверсі, де є репетиційна зала, конференц-зал і гримерка водночас, актори вдосконалюють свою майстерність. Щодня відбувається дві репетиції. Після них монтувальники починають встановлювати сцену. О шостій її перевіряє адміністратор. І о сьомій розпочинається вистава. Хоча це не завжди так, інколи графік буває інший. Сцену можуть змонтувати вранці, потім репетиція, але о 18:00 сцена має бути готова.

Багато акторів беруть участь у кількох виставах. Тому зранку вони можуть репетирувати один спектакль, а ввечері – грати абсолютно інший. На питання, як готуються до вистави – відповідають, що по-різному. Все залежить від самого спектаклю, якщо він веселий – то і самі намагаються налаштуватись на цей настрій. Хтось перечитує п’єсу. Хтось жартує і веселить інших.

Репетиційна кімната на третьому поверсі залита сонячним світлом. У цьому просторі актори відшліфовують виставу «Мати», прем’єра якої відбулась 13-го травня. Це спектакль авторства Карла Чапека.

Режисер-постановник цього спектаклю Ігор Матіїв переживає всі емоції разом з акторами. Коли вони відіграють якусь сцену – все це відображається і на його обличчі. За сценарієм актори обіймались, а режисер усміхається і повторює «Як це гарно, як це гарно». Намагається кожному пояснити, як можна краще зіграти, або похвалити. «Томо, мені подобається Ваша реакція на смерть. Гарно зіграно», - коментує Ігор.

Актори кожну дію так самовіддано відіграють, що в певний момент вони захопились і зламали стіл. Але це нічого, його полагодили.

Наступного дня режисер приїжджає на велосипеді і його ще більше переповнюють емоції. Він розпочинає репетицію з усіх ідей про те, що можна покращити і змінити. Кожному пояснює, показує. Він схожий на вулкан, який продукує дуже багато натхнення. Це передається усім. Актори злагоджено діють з Ігорем і продовжують свою сильну гру. Цю виставу вони готували з березня.

Під час іронічного детективу «Пастка для самотнього мужчини» хтось із глядачів почав голосно коментувати виставу. Актори не розгубились, і сказали, мовляв: «Не підказуйте, я знаю текст». Це не заспокоїло відвідувачів. Тоді актори ще більше почали грати, ба більше між собою : «Дивись, вже й люди знають, що далі по тексту буде, що говоритимемо». Це, звісно, теж вміння – так красиво виходити з таких ситуацій.

Реквізит до вистави «Вернісаж на Андріївському» - натуральний. Для акторів нарізають овочі, ковбасу, гріють вареники і готують чай. Пахне усе так смачно, що й самому хочеться їсти. Хтось з акторів перед виставою каже з усмішкою, що скоріше б на сцену, там хоч погодують.

За лаштунками залишаються люди, які також творять театр, просто про них не згадують, це і контролери, і адміністратори, це і монтажники, і костюмери, гримери, художники, звукорежисери, освітлювачі, реквізитори… Вони також роблять усе можливе, аби глядач отримував задоволення від перегляду вистав, щоб він відчув усі ці емоції, і щоб ні про що зайве не думав.

І у театрі на Подолі – усі люди – це злагоджений механізм. Ось з гримером Лялєю дівчата мило перешіптуються перед спектаклем. Вона сама настільки чепурна, що я спочатку помилково подумала, що вона також актриса. Ляля працює тут уже 15 років.

Хоч і реквізит – усюди, а актори туляться по кутках – це не перешкоди. Але мріють про нове приміщення, де більші і окремі гримерки, де велика сцена і можливість поставити значно масштабніші спектаклі.