понеділок, 18 вересня 2017 р.

Містичне закулісся. За лаштунками навчального театру імені Івана Карпенка-Карого

Я приходжу на здачу спектаклю «Майстер і Маргарита» студентів 4-го курсу. Зал заповнений і переповнений – студенти сидять навіть у проході біля крісел. Ажіотаж стає зрозумілим уже після вистави. Схоже, що цих акторів любить публіка. Під час спектаклю глядачі бурно реагувати на появу того чи іншого персонажа на сцені. Та й не дивно – все ж це вистава «Майстер і Маргарита» - текст, який притягує своєю силою, містичністю і диявольщиною, і любов’ю. Це все акторам вдалось так влучно і вдало зіграти, що хочеться її передивлятись знову і знову. Майстерність цієї вистави – це робота і співпраця режисера та акторів.


Спектакль  робили частинами. Першу – у другій половині 3-го курсу. Другу – декілька місяців на 4-му. Потім грали для глядачів. Вкінці навчання (4-го курсу) був державний екзамен. На ньому був представник з театру Франка, який і оцінював.
Визначеної системи в театрі немає. Тобто кожен актор вкінці 4-го курсу повинен мати дві ролі, щоб отримати диплом.
Простір наповнюється змістом, коли актори зявляються на сцені. Здається, що ти мандруєш в часі, чи навіть між світами. Ось світ театру, яким він живе до появи людей. А ось – заповнений глядачами. Сюди кожен приносить якусь свою енергетику і настрій.

За лаштунками здається, що потрапляєш в інший, заборонений світ. Тут так якось магічно. Усі стіни розписані студентами. Це ті, хто грав в театрі свої останні спектаклі, залишали память про себе.


На другому поверсі заховано ще стільки речей. Реквізит, який тут зберігається – все ще використовується. 


Ось цей телевізор ще досі працює. Його списали буквально недавно.

Перед спектаклем Воланд проходить по залу з тростиною, розговорюється (розігріває голос).
Маргарита готує останні декорації


Режисер Леонід Остропольський (на сцені) дає останні настанови перед виставою.

Декорації - щось знайшли у театрі, щось робили самі актори.


x

четвер, 14 вересня 2017 р.

Світле закулісся. Як живе театр на Подолі

Ще весною мені пощастило провести декілька чудових днів в театрі на Подолі. З впевненістю скажу, що там дуже круто! І усі ці люди точно точно заслуговують нове приміщення!
А ось це спроба заглянути в їхній театр, де вони постійно працюють.



Перше враження від Театру на Подолі- мурашник. Ранок буднього дня – усі працюють, готують декорації, шиють костюми і репетирують.
Театр розташований  в невеликій будівлі на Андріївському узвозі одразу біля нового славнозвісного і в певній мірі скандального приміщення. Сьогодні керує театром на Подолі режисер Віталій Малахов (як і 30 років тому, бо він його засновник). Сподіваються уже восени переїхати в нове приміщення, яке є більшим і сучаснішим, що даватиме змогу ставити ще значніші постановки.

Незважаючи на те, що працівникам досить тісно, бо приміщення старого театру на Подолі уже просто не вміщає усіх. Зараз тут є 169 працівників, серед них 42 актори. Реквізит лежить всюди, де тільки можна його помістити. Сама зала – також невелика. Тут, а також на третьому поверсі, де є репетиційна зала, конференц-зал і гримерка водночас, актори вдосконалюють свою майстерність. Щодня відбувається дві репетиції. Після них монтувальники починають встановлювати сцену. О шостій її перевіряє адміністратор. І о сьомій розпочинається вистава. Хоча це не завжди так, інколи графік буває інший. Сцену можуть змонтувати вранці, потім репетиція, але о 18:00 сцена має бути готова.

Багато акторів беруть участь у кількох виставах. Тому зранку вони можуть репетирувати один спектакль, а ввечері – грати абсолютно інший. На питання, як готуються до вистави – відповідають, що по-різному. Все залежить від самого спектаклю, якщо він веселий – то і самі намагаються налаштуватись на цей настрій. Хтось перечитує п’єсу. Хтось жартує і веселить інших.




Репетиційна кімната на третьому поверсі залита сонячним світлом. У цьому просторі актори відшліфовують виставу «Мати», премєра якої відбулась 13-го травня. Це спектакль авторства Карла Чапека.


Режисер-постановник цього спектаклю Ігор Матіїв переживає всі емоції разом з акторами. Коли вони відіграють якусь сцену – все це відображається і на його обличчі. За сценарієм актори обіймались, а режисер усміхається і повторює «Як це гарно, як це гарно». Намагається кожному пояснити, як можна краще зіграти, або похвалити. «Томо, мені подобається Ваша реакція на смерть. Гарно зіграно», - коментує Ігор.

Актори кожну дію так самовіддано відіграють, що в певний момент вони захопились і зламали стіл. Але це нічого, його полагодили.

Наступного дня режисер приїжджає на велосипеді і його ще більше переповнюють емоції. Він розпочинає репетицію з усіх ідей про те, що можна покращити і змінити. Кожному пояснює, показує. Він схожий на вулкан, який продукує дуже багато натхнення. Це передається усім. Актори злагоджено діють з Ігорем і продовжують свою сильну гру. Цю виставу вони готували з березня. 

Під час іронічного детективу «Пастка для самотнього мужчини» хтось із глядачів почав голосно коментувати виставу. Актори не розгубились, і сказали, мовляв: «Не підказуйте, я знаю текст». Це не заспокоїло відвідувачів. Тоді актори ще більше почали грати, ба більше між собою : «Дивись, вже й люди знають, що далі по тексту буде, що говоритимемо». Це, звісно, теж вміння – так красиво виходити з таких ситуацій.


Реквізит до вистави «Вернісаж на Андріївському» - натуральний. Для акторів нарізають овочі, ковбасу, гріють вареники і готують чай. Пахне усе так смачно, що й самому хочеться їсти. Хтось з акторів перед виставою каже з усмішкою, що скоріше б на сцену, там хоч погодують.


За лаштунками залишаються люди, які також творять театр, просто про них не згадують, це і  контролери, і адміністратори, це і монтажники, і костюмери, гримери, художники, звукорежисери, освітлювачі, реквізитори… Вони також роблять усе можливе, аби глядач отримував задоволення від перегляду вистав, щоб він відчув усі ці емоції, і щоб ні про що зайве не думав.


І у театрі на Подолі – усі люди – це злагоджений механізм. Ось з гримером Лялєю дівчата мило перешіптуються перед спектаклем. Вона сама настільки чепурна, що я спочатку помилково подумала, що вона також актриса. Ляля працює тут уже 15 років.

Хоч і реквізит – усюди, а актори туляться по кутках – це не перешкоди. Але мріють про нове приміщення, де більші і окремі гримерки, де велика сцена і можливість поставити значно масштабніші спектаклі. 

У цій кімнаті працюють художники. Вони готують декорації для вистав.

А тут зберігають костюми і шиють театральний одяг.


Театр на Подолі заслуговує більше!

понеділок, 19 червня 2017 р.

Porto Franko

Франик  знову став центром мистецтва на декілька днів. Порто Франко заповнив місто різноманітними подіями: театри, концерти, поезія, музика, танці, виставки... Можна було лише встигати за програмою і бігати з однієї точки в іншу. Сподіваюсь, що Франик буде і так далі розвиватись!
І, звісно, замість слів - фоторепортаж.