День університету або щасливі невипадкові випадковості

          Сьогодні написала досить незвичний пост про досить цікавий і неочікуваний день . Тому, як завжди, enjoy.

            Ранок почався не надто вдало. Вийшла з дому, закутавшись у шарфик. Похмура погода не залишала надій на хороший день. Та ще й зуміла запізнитися на семінар з історії України, на який ну просто не можна спізнюватися. Правда, усе пройшло більш-менш, якщо не зважати на те, що моє травмоване коліно  «зустрілось» з партою завдяки декому (кх.кх) і це було страшенно боляче. Потім була лекція, з якої нас навіть не планували відпустити. А  суть така- сьогодні День університету імені Івана Франка, і була надія, що все таки пар не буде, але не так сталось як згадалось.

            Отже, після завершення пар вирішили ми ( Я, Марта і Віра) піти кудись поїсти. Звичайно, зразу ж у Пузату хату і не помилились. Поївши смачно, ми вирішили, що хочемо ще чогось солодкого у таку холодну погоду і тут сталось таке, що я  думала,  ніколи зі мною не може трапитись. Підходимо до каси, біля неї стоїть чоловік вибирає, що йому взяти.  Це б усе нічого цікавого, як він питається: «Дєвчьонки(оригінал), а що ви замовляєте? Я просто питаюсь для своїх жіночок( знову оригінал), а вони таке люблять? Ну цей шоколадний? Добре, тоді беру.» Забрав залишки шоколадного торту і сказав: «Усе девчьонки, вже нема шоколадного» і попросив допомогти йому занести (ще брав 3 бокали «Мартіні). Ну ладно, вирішили ми, і допомогли занести. І тут він: « Беріть, це вам ( ті два куски шоколадного торту). Я подумала: що за?.. І пішла взяти собі маковий торт і чай. Приходжу, на столі стоїть два мартіні , два шоколадних торта і 200 грн. В мене був шок. Питаюсь, а друзі відповідають- «Це нам.»  Ви таке уявляєте? Цей чоловік не був п’яним, це точно. Він говорив ламаною мовою, отже не зі Львова. І схоже, що він просто хотів зробити людям добро. Але це настільки мене вразило, о це так день. Оце так випадковість щаслива . І просто сиділи ошелешені. Комусь розказати- не повірять. І варто було лише нам підійти на кілька хвилин пізніше , нічого б не було.  Потім ще й зустріли одногрупниць і весело разом посиділи.

                                                      Чай з мартіні :)

            Далі вирішували , що нам робити з 200 грн. Я запропонувала купити щось таке, щоб ми справді запам’ятали цей день надовго. І  сказала, що можна записники оригінальні, хендмейдівські, ми ж журналісти усі, тому таке знагодиться. Пішли на «Вернісаж» , нічого не було, майже усі вже зібрали свій товар. Та випадково натрапила на хендмейдівські речі.  І там ми побачили чудові записники і закладки. І гроші пішли на корисні речі.

                                 Тому ось я володію цим чарівним записником.

            Потім побігли в піцерію ( давно я так легко не платила за усіх), швидко з’їли піцу, адже на нас ще чекав оперний театр (халявні квитки як-не-як). Віра бісилася, бо ми довго чекали на Софію, а Марта вже впевнено поїхала додому. Тим не менш, оперета була досить цікава і мені сподобалось, справді, вражає наскільки у нас багато талантів, і які вони мають сильні голоси. А ще потім смішні фото в оперному і просто такі вже рідні люди.

                                                             Віра, Марта, я            

Підсумок- День університету я запам’ятаю надовго, як пощастило сьогодні і узагалі, яке життя може бути цікавим і насиченим. І як ми разом гарно, добре провели час.  І нарешті можу сказати: «Везе ж мені» :) Тому побажаю, щоб в усіх були такі цікаві і повні пригод буденні дні.

P.S.  Піпл, ви круті, дякую вам (  Марта, Віра, Софія і Руслан (який усе це пропустив))

Раджу прослухати таку music : Gramatik – Muy Tranquilo