Вбивці старовини

Автор фото

… Мовчазні охоронці будинків. Ці кам'яні леви бачили більше, ніж будь-хто у світі. Перед їхніми очима творилося нове життя і руйнувалося старе, вже таке їм рідне і близьке. Вони народилися не в цьому столітті. Леви-представники видатної епохи. Тихі свідки справжньої величі і розкоші цих старовинних архітектурних пам’яток. Здається, лише їм досі цікава і небайдужа доля будинків, які повільно і боляче розсипаються.  Ці кам'яниці живуть своїм життям. Вони останнім часом тяжко дихають і не витримують натиску сучасності, яка хоче стерти їх з лиця землі. Цей вже древній організм щоразу намагаються оновити, встановити якусь деталь, додати щось нове. Тільки от чомусь ніхто не задумується над тим, що самі ж заражають це єство вірусом, який повільно руйнує всю систему загалом.
… Заходиш в дворик і відчуваєш важке дихання цих старовинних стін. Він ще живий, цей будинок, він ще готовий стояти і приймати в свої обійми знедолених людей, які прагнуть тепла і затишку. Та, на жаль, ця оселя почувається чужою серед ансамблю інших споруд. Це століття-не його час. Все для будинку нове. Ці пафосні і сучасні будинки, які його оточують, позбавлені естетичної  краси.  Вони слугують прикладами жахливого несмаку і дизайну. В них немає нічого цінного і ба, гірше, вічного чи хоча би довготривалого. Вони можуть через декілька років розвалитися як картонна коробка, коли ж кам’яні стіни давніх будинків стоять незламно не одне десятиліття. Хто ж тепер будує такі жахливі будівлі? І навіщо? Сучасність вбиває все живе і ті оселі зараз мертві. Лише старі будинки ще дихають, ще подають ознаки життя.
Хто ж ці загарбники минулого? І чому вони стають такими руйнівниками? Це прогрес і його послідовники. Вони намагаються будь-яким чином помістити в старий організм щось сучасне, таким чином ще більше його пошкоджують. Ці євровікна - ракові пухлини на тілі будинку. А численні ремонти? Знесення стін, заміна натуральних  матеріалів на штучні і неприродні-це все тяжка вірусна хвороба, яка призведе до загибелі.
Львів може слугувати якнайгіршим прикладом знищення історичних будівель. На перших поверхах давніх будинків роблять магазини, ресторани, кафе і тим самим руйнують як і фасад, так  і основу, фундамент. Компанія, яка працює над створенням незвичайних кафе, займає чимало приміщень в історичному центрі. Не зважаючи на те, що змінювати нічого не можна, вони легко і безкарно знищують фасади, фундаменти, архітектурні елементи. Заради отримання найвищого прибутку вони не гребують нічим, і в тому числі архітектурою. Аби лише дизайн був новомодний і стильний. Так і зникають пам’ятки, втрачається і помирає історія.
Усі ці ресторани і кафе аж ніяк не вписуються в ансамбль історичного Львова. І замість того, щоб прагнути відновити старовину (а це може бути також модним), вони лише стирають з лиця землі чергові будинки. Ситуація стає катастрофічною. Які лишень не придумують махінації і системи аби отримати ласий кусок землі. На якому ж розташована чиясь оселя, вік якої сягає десятиліть. На площі Міцкевича височіє сучасна будівля відомого банку. Модерна, стильно побудована, вона аж ніяк не гармонійно співіснує поряд з іншими будинками. Раніше на цьому місці були дві історичні будівлі - будинок під номером 9 і 10. Дім № 9 відомий тим, що 120 років тому у ньому знаходився магазин світильників Рудольфа Дітмара, який першим у світі почав виробництво гасової лампи, винайденої у Львові. Любителі музики пам'ятають магазин "Мелодія", де до середини 90-х років купували вінілові платівки.
Не менш відомий у Львові будинок №10 було збудовано на початку XIX століття. 1912 року в приміщенні відкрили кінотеатр "Байка", потім "Геліос". За радянських часів тут теж був кінотеатр ім. Івана Франка, в якому крутили старі фільми. 1996 року будинок на площі Міцкевича, 10, а точніше його руїни, були куплені банком, який побудував там своє нове приміщення. В результаті ми отримали сучасну споруду, яка непривабливо стоїть осторонь загальної атмосфери історичного центру. Залишається лише сподіватися, що таких випадків буде щоразу менше або краще взагалі не буде.

Все ж знаходяться шанувальники старовини. Вони навіть намагаються реставрувати певні архітектурні елементи, повертати оселі життя. Таких людей цей будинок любить. Вони заліковують його рани, які завдали вже сучасники. У Львові є чимало таких прикладів, зокрема польські і німецькі реставратори, які відновлюють історичні вхідні брами, докладають чимало зусиль аби повернути їм колишній вигляд. Вони ремонтують сходові клітки, дерев’яні двері. Реставратори клітинку за клітинкою лікують ці будівлі і їхню основу. Вони своєю важкою працею показують, що результат таки вартий затрат сил. Пройдіться лишень історичним центром і ви однозначно побачите наслідки їхньої якісної роботи - вулиця Дорошенка, площа Соборна, площа Ринок… Ці люди бережно ставляться, підбирають матеріали, підмальовують, відновлюють. Вони лікарі цього хоча і старого, але могутнього організму. Реставратори видаляють ракові пухлини і дають шанс на довгу старість. Але чи потрібна вона? Чи не краще просто померти, даючи шанс цим молодим, новим і модним будинкам? Адже, будівля зостається наодинці з цим невідомим йому сучасним світом. Лише беззвучні леви, його вірні супутники, залишаються поряд з ним,не зважаючи ні на погану погоду, ні на зміни, ні на нове століття.